Обрядова атрибутика

20d0bed0b1d180d18fd0b4d0bed0b2d196d181d182d18c

Як свiдчать результати культурологічних дослiджень,речi в системi традицiйної культури зв’язують собою матерiально-предметну та iдеально-духовну сфери дiяльностi людини. З найдавнiших часiв контакти людини з навколишнiм світом великою мірою опосередковувались предметним середовищем. Рукотворне оточення людини втiлювало весь її життєвий і творчий досвід та сукупнiсть уявлень про свiт, а відтак і речі, якими користувалась людина, виступали мовчазними хранителями iнформацiї, що визначала і змiсттрадицiйної культури в цілому. Будучи творцями практично всіх речей (житло, одяг, знаряддя праці), людина ними означувала себе, свій рід, своє село на противагу іншим і чужим. Такі речі, визначені людськими потребами, в той же час бачилися символами і ознаками таких общин .
Отож і дiйснiсть вiдкривалась людям через речi та дiї з ними. Як відомо, часто і назви багатьох, виготовлених людиною речей, пояснювали їх утилітарне призначення. В багатьох випадках побутова «потрiбнiсть» речi базувалася на відомому принципі називання речей, що притаманний багатьом архаїчним індоєвропейським культурам: покривало, настольник, налавник, завіска, рушник. Таким чином, предметно-дiєвi характеристики навколишнього свiту робили його простим i осяжним.
Проте у сферi культури сприйняття предметного свiту мало свої особливостi. У кожній речі через її форму, специфіку виготовлнння та використання реалізувалися не лише практичні потреби суспільства а й широке коло міфологічних образів та архаїчних магічних уявлень, відображаючи його внутрішній, духовний світ. Тому речі завжди виступали носіями специфічної життєво-важливої інформації та сакральних знань, своєрідного Всесвіту, згорнутого до розмірів обрядового атрибуту. В обрядовій сфері українців зміст речей визначався єдністю їх реального і міфологічного змісту — штучно нав’язаного їм людиною шляхом певних асоціацій та аналогій. Особливість побутування таких речей в культурі полягала в тому, що вони створювались в умовах ритуалу і викристовувались у відповідних ритуальних контекстах, як специфічні «речі міфу». І саме міф першотворення та архаїчні магічні уявлення пов”язані з такими предметами і санкціонували предметам потенційно невичерпну глибину їх символічних змістів, а разом з цим і магічних функцій. Сакралізуючись таким чином звичайні речі набували символічної домінанти і тепер вживалися, передусім, як культурні знаки.
Звiдси й особливе ставлення носіїв традиції до невеликої кількості специфічних обрядових атрибутів, пов’язаних з «домінантними» символами (Дерево Життя, Велика Мати, Змій, Пуповина та ін.), які центрували світогляд, моделювали таємничий і непізнаний Всесвіт, впорядковували відносини людини з довкіллям. Певною мірою це стосується й ряду виробів жiночого домашнього виробництва. Деякі обрядові атрибути, як нитки, мотузки, пояси, рушники завжди сприймались носіями традиції, як специфічні «живі» знаки – суб’єкти комунікації, котрі слугували людині iнструментом пiзнання природи, її освоєння i перетворення . Міфологічна семантика цих предметів постійно варіювалась доповнювалась і розкодовувалась їх творцями у числених сімейних і календарних обрядах.
Саме в них “записано” всі наші етнічні національні спорідненості та відмінності, регіональні особливості та різноманітні породження внутрішніх і зовнішніх історичних впливів. Адже з найдавніших часів текстильні вироби мали своє місце і функцію у селянських господарствах, у традиційному способі життя, у будні і в свята
Таким чином, речі створені людиною, стають фактом культури і поскільки вiдповiдають не тільки утилiтарно-практичним, а й певним iдейно-символiчним критерiям . Цю думку підтверджує й український дослiдник О.В.Курочкiн, констатуючи, «що безпосередньо взяті з навколишньої природи чи виготовленi рукою людини, предмети перетворюються в обрядовий атрибут, а це i є, по сутi, процес символiзацiї, де той чи iнший матерiальний предмет, залежно вiд ситуацiї, отримує певне умовне загальноприйняте значення i стає вже елементом духовної культури» . Так у весiльному обрядi звичайно свiчки, зв’язанi разом червоною ниткою, стають символом єднання двох родiв, а рушник, постелений пiд ноги молодим, -символом достатку i щастя. Звичайно, не кожний предмет може бути знаком, а лише той, що виступає в ритуалі замiсть iнших предметiв як їх представник, отримує внаслідок цього статус знака або знака-образу, а відтак стає носієм міфологічного змісту, виконуючи свої логічні, з точки зору носіїв традиції, символічно-магічні функції.
Отже, в ритуальній сфері образний предметний знак (символ) виступав замiсть iнших предметiв чи явищ відносно яких мала мiсце комунiкацiя, при цьому обов’язковою умовою було те, що він мав нагадувати конкретний предмет чи абстрактний образ, на який вказувалося. При цьому, ще О.О.Потебня відзначав, що у природі творення предметних символів важлива роль належить уявленню, як головній ознаці, яка пов’язує образ зі значенням першообразу.
Також,очевидно, й те, що поруч з функцiональнiстю предметного символу, зоровий образ займає головне місце у його сприйнятті. Проте, необхiднiсть для носіїв традиції об’єднувати в символі з часом все бiльшi й бiльшi «фрагменти дiйсностi», очевидно, спричиняла все абстрактніший характер (в порівнянні з первісним) кожного нового предмету-знака, що входив до культової системи. А тому і кожний предмет-знак мав подвiйну приналежнiсть:певну — до реальностi, з однiєї сторони, та до символічної обрядової системи — з iншої.
Звiдси випливає закономiрний наслідок: чим слабше прив’язаний знак до предмета, який він репрезентує, тим простiше оперувати ним всерединi обрядової системи, і такий символ з часом набуває все бiльш абстрактного характеру. Характерним прикладом такого абстрактногопредмету-образу, є»обидений» рушник, що використовується в обрядах викликання дощу. Тут він iзоморфний щодорепрезентованого ним образу Всесвiту і містить у собідовільно вкладені в нього абстрактні iдеї схожостi, представлені вишитою на ньому моделлю світу: низ, середнiйсвiт, небо, солярнi знаки, Дерево Життя та ін. Цікаву думку,дотичну до цього твердження, висловив К. Леві-Стросс:»Ритуал не є реакція на життя, а є реакція на те, що з життя зробила думка. Він не відповідає безпосередньо ні світові ні досвідові. Він відповідає лише тому образу, яким людина усвідомлює світ». Очевидно, саме тому в традиційній культурі й обрядові предметні символи часто виявляються досить необхідними і навіть реальнішими від того, що вони означають.
Як засвідчують результати дослiджень сучасних науковців, глибинний мiфологiчний змiст найчастіше вживаних предметних символiв, які використовуються в обрядах, виявляється похiдним вiд найдавнiших свiтоглядних уявлень та архаїчних прийомiв, що базуються переважно на принципах дії iмiтативної, очисної, контактної та iнших типiв первiсної магiї. При цьому, глобальну специфiчну спрямованість давнього мiфо-поетичного мислення носіїв традиції завжди визначала перемога Космосу над Хаосом.
Фольклорні та етнографічні матеріали виявляють той факт, що їх пiзнавальний пафос в цiлому був «пiдпорядкований гармонiзуючiй i впорядковуючiй цiлеспрямованостi, орiєнтований на такий пiдхiд до Всесвiту, при якому не допускаються найменшi елементи його хаотичностi iневпорядкованостi» . Вiдповiдно і у звичаєво-обрядовій системі будь-яка дезорганiзацiя теж розцiнювалась як недопустиме відхилення вiд норми. За цих умов правильно зорiєнтуватись, визначити стратегiю поведiнки людинi допомагало її рукотворне оточення, а сакралiзованi в ритуалі речi-знаки виступали зримими маркерами просторово-часових і соцiально-iєрархiчних сакральних вiдносин.
Домінантні предметні символи володiли потужним семантичним полем яке породжувало спорiдненi образи рiзних рангiв, втягували у сферу свого впливу стороннi образи, пiддаючи їх необхiдним змiнам. В ритуальній сфері, такі предмети, надiлялись високим семiотичним статусом, конституювали простiр, заповнювали його, маркеруючи тi чи iншi точки просторово-часового континууму. Семантичнi поля їх значень перекривались, що створювало можливiсть для їх рiзноманiтного перекоду-вання, пояснення одного через iнше, а відтворення універсальних міфопоетичних образів і моделей багатьма різними способами забезпечувало надійну передачутрадиційних знань у просторі і часі.

Нити, пряжа, ткачество, письмо

Сито и решето, соты и другие решетчатые структуры

Магия прядения, вязания, плетения в русской мифологии

Реклама